Київська агломерація: чи стануть броварчани киянами?

Питання довкола створення Київської агломерації обговорюється не один рік: чи потрібна вона, кому потрібна, для чого та що дасть її створення?

Столичні чиновники переконують, що агломерація ніяк не обмежить місцеве самоврядування, а, навпаки, економічно вигідна всім її учасникам.

21 грудня 2017 року депутати Київради проголосували за створення місцевої асоціації «Київська агломерація».

За задумом увійти до складу агломерації пропонується Києву та 10 містам (Бориспіль, Боярка, Бровари, Буча, Васильків, Вишгород, Вишневе, Ірпінь, Обухів, Українка), вісьмом селищам (Ворзель, Глеваха, Гостомель, Калинівка (Броварський район), Калинівка (Васильківський район), Коцюбинське, Козин, Чабани) та понад 50 селам Київської області.

Перші спроби об’єднання з Києвом місцеві громади сприйняли досить вороже, а саме як намагання поглинути містом територій цих населених пунктів, а також знищення місцевого самоврядування.

Уже на початку 2019 року це питання знову почало лунати в кулуарах КМДА. Наразі не йдеться про адміністративне приєднання цих населених пунктів до столиці, а про співпрацю через асоціацію.

Чиновники КМДА стверджують, що в містах і селах залишиться повноцінне місцеве самоврядування, але з’явиться структура, яка працюватиме над спільним розвитком загальної території й надаватиме фінансове забезпечення процесу.

У КМДА також зазначають, що створення агломерації дозволить залучити інвесторів для будівництва метро в передмісті, або розпочати будівництво подовження ліній швидкісного трамваю чи електрички, що може розв’язати проблему кілометрових заторів. Це стосується і медицини, дитячих садів, керування сміттям і каналізацією, нових доріг, що значно розвантажить столицю.

Однак багато керівників населених пунктів передмістя побоюються приходу на їх території агломерації. Більшість із них бояться втратити свої повноваження: місцеві бюджети прийдеться планувати спільно з Києвом.

І ці побоювання не безпідставні, адже Київ є абсолютно не структурованою територією з огляду на місцеве самоврядування. На 5-мільйонне місто в Києві всього один орган місцевого самоврядування — Київська міська рада. Крім того, Києві практично не має сучасного генерального плану, а той, що є — не узгоджений із Київською обласною радою та Київською обласною державною адміністрацією.

На відміну від столиці всі навколишні населені пункти за останні п’ять років ухвалили свої генплани. На їх створення було витрачено час і кошти, і їх виконують. Тобто з місцевим самоврядуванням у навколишніх містечках усе набагато краще, ніж у самому Києві.

Колишній голова Київської облдержадміністрації Володимир Шандра скептично ставиться до цього питання: «Київ — велике й перспективне місто, але я маю багато запитань щодо його розвитку. Чиновники кажуть, що створення Київської агломерації розвантажить дороги міста, дозволить будувати метро тощо. Проте, що заважає побудувати вже сьогодні метро в межах Києва до Троєщини, наприклад? Чи повернути місцеве самоврядування в райони міста? Це компетенція міської влади. Чи не є порушення питання про створення Київської агломерації спробою відволікання від реальних проблем і намаганням прикрити власну бездіяльність?»

Колишній чиновник упевнений, що життя жителів Броварів чи Борисполя є набагато комфортнішим, ніж киян. І Києву треба замислитися насамперед над цим.

Створити мегаполіс у рамках чинного законодавства можливо тільки шляхом отримання згоди територіальних громад. Однак утілення саме такої схеми — абсолютно не реалістичне: для створення Київської агломерації потрібне залучення державної влади насамперед законодавця.

Проте, ще раз наголошуємо: столиця потопає у масі проблем, які може розв’язати міська влада — дороги, теплотраси, електромережі, благоустрій. Невже у цих питаннях уже все гаразд, досягнуто світового рівня якості й комфорту життя мешканців? На жаль, це не так. У столиці відбуваються дивні й хаотичні рухи, виникають фантастичні ініціативи, але немає стратегії та не визначено пріоритети.

Питання створення Київської агломерації — безперечно важливе. Однак його реалізацію потрібно починати, коли в самому Києві з’явиться завершена й життєздатна інфраструктурно-технологічна система. Коли жителі столиці й навколишніх населених пунктів сприйматимуть цю ідею як таку, що принесе їм кращі умови для життя, а території отримають новий подих і стимул для розвитку та процвітання.