Вимушені переселенці в Броварах

Вже біля року вимушені переселенці з так званих ДНР та ЛНР змушені поневірятися по всій території нашої держави у пошуках тимчасового або постійного житла. Наше місто не стало винятком і станом на ранок 27 квітня за даними міського управління праці та соціального захисту населення на обліку у Броварах знаходиться 3692 людини з них 882 дітей. Редакція 4594.com.ua вирішила дізнатися як мешкають ці люди та які проблеми турбують їх більш за все. На що спроможна влада для захисту їх конституційних прав.

Отже журналісти 4594.com.ua навідались до начальника управління соціального захисту населення Петренко Алли Іванівни. Вона розповіла, що всі зареєстровані особи отримують матеріальну допомогу вчасно та в повному обсязі. Переселенцям надають всю необхідну інформація щодо соціального захисту та компенсаційних виплат за оренду житла. Для отримання довідки переселенця необхідно звернутись до фахівців міського управління. Саме оформлення проходить в два етапи: для початку необхідно подати документи (паспорт, свідоцтво про народження дітей, та свідоцтво про шлюб) після чого, отримавши довідку треба звернутись до міграційний служби для взяття на облік та відкрити у банку соціальний рахунок. Після чого подається заява на отримання фінансової допомоги залежно від категорії переселенця.

У холі міського управління ми зустріли  сім'ю з Донецька, які отримували довідку переселенця. В ході розмови ми дізнались, що їх звати Олег та Катерина. Вони приїхали з сином, якому два з половиною роки та восьмимісячною донькою. Ще з ними приїхали мати та бабуся Катерини. Мешкають вони всі разом на Торгмаші в однокімнатній квартирі за 3500 гривень на місяць вп'ятьох. Як жартує Олег, він у 2012 році купив двокімнатну квартиру у новобудові в центрі міста не для себе, як виявилось, а для російських найманців. В ході співбесіди він розповів, що коли почали стріляти в аеропорту Донецька, а над головами кружляли військові літаки, він взяв вагітну дружину та сина та поїхав до Бердянська, як він тоді казав: "на недельку, пока не уляжется", але доля склалась інакше. Коли закінчилися кошти сім’я була змушена переїхати до Слов’янська, бо саме там змогли знайти квартиру тільки за сплату комунальних послуг. Донька народилась у щойно звільненому Слов'янську в серпні. До січня місяця мешкали там, але працевлаштуватись було не можливо та були змушені їхати до столиці у пошуках роботи. Вартість оренди житла в Броварах виявилась меншою та дружині сподобалось місто. Тому вони вирішили жити тут. На запитання: "Чи бажаєте повернуться до дому?" він відповів: “Я сильно обижен на жителей Донецка за то, что позволили себя обмануть и впустили на свою землю боевиков. Которые уничтожили во мне дончанина, а ведь я всю жизнь, все 32 года гордился своим городом, а теперь стыжусь. Да мы русскоговорящие и что? А по национальности я вообще грек, но хочу чтобы мои дети говорили на украинском."

Насправді чи легко зараз вимушеним переселенцям? Чого вони потребують? Що здатні зробити ми як мешканці мирних територій України? Напевно, це підтримка, розуміння біди та розміру людського горя, яке вони вимушені відчувати заради імперських амбіцій певних персон. А скільки людей залишилось в полоні своїх рідних домівок у своєму місті у заручниках долі.