Рецензія: "451 градус по Фаренгейту"

Яке ж страшне майбутнє змалював нам Бредбері. Світ без книг, без емоцій, без права мати власну думку. Світ, де знищуються картини, а стіни будинків можна обладнати в величезні екрани, з яких з тобою будуть спілкуватися бездушні, але такі приємні "родичі". Світ, з якого дуже багатьом хочеться піти з доброї волі. Світ, де поняття щастя таке відносне, що про нього навіть забувають. Світ, який змушує жити, як робот, пригнічує спогади про любов, про дружбу, навіть про те, скільки ти прийняв снодійних пігулок. Світ, в якому не звертаєш уваги, що трава зелена, небо блакитне, а краплі дощу мають смак. Зрештою світ, в якому у пожежників зі шлангів тече НЕ цілюща вода, а смертоносний вогонь. Моторошно, не по собі якось навіть. Тому що багато впізнається. Як він міг передбачити? Як знав про те, чого в рік написання книги не було і в помині? Роботи замінюють людей, гаджети.

"Збережи в собі людину!" - ось про що кричить книга. Автор закликає не ставити машини і рекламу, вище людських почуттів, навчитися посміхатися звичайним речам. Знищити, чортові технології, що розділяють людей і почати спілкуватися наживо. Якщо ми це не виправимо, то все буде так, як написав Бредбері, люди стануть пустими, нічого не значущими в своєму світі. Книги будуть вважатися сміттям, а діти тягарем.

Геніальна книга, здавалося б, зовсім звичайна, але, скільки в ній реальності, розумних думок, вона багато про що змушує задуматися, зупиняє час і застерігає нас від можливого катастрофічного майбутнього. Це роман-застереження, кожному буде корисно прочитати цю книгу і виправити помилки, про які так яскраво попереджає Бредбері поки ще не пізно.

А що ви думаєте про цей роман? 

А також не забувайте голосувати про книгу цього тижня.