Привіт. Мене звати Вадім, Вадік, кому як буде зручніше мене у себе в голові називати) Дивіться, щоб максимально мати уявлення про мене – я високий, 1,95, важу 90 кілограмів, у мене темне волосся і темна шкіра, такий собі мулат, але я українець) Карі очі, красиві скули, тоненькі брови, ношу бороду. Одягатись люблю у білий колір, але білий він ненадовго) Навіщо я все це пишу… саме главне тут те, що я наркоман. Вже бувший наркоман, але більшу частину свого життя я посвятив саме цьому. Рік тому я закінчив лікування наркоманії у місті Рівне у наркологічному диспансері «Матері проти залежностей». Якщо цікаво то ось – https://narkohelp.com.ua/ знайомтеся. Сам я з Луцька, тут і живу. Живу тепер тверезим життям і знаєте – я щасливий як ніколи! Але до цього життя мене покидало…

Перший мій наркотик це так банально – маріхуана) Спробував ще у школі, коли мені було 14) Спочатку мені здалося, що це жахливо, але на 3-4 раз я вже навчився курити. Це було досить весело, задорно, екстремально. Але ж грошей у мене своїх не було, тому и дістати травку було досить складно. Доводилося видумувати щось батькові, щоб дав мені грошей. Уже тоді я вмів добре брехати і викручуватись, тож майже завжди батько мені вірив. Але це здається просто дитячі забавки.. Час ішов, і я волів спробувати все більше і більше. Чомусь у мене був такий пунктик – спробувати кокаїн. Він вже тоді був не модний, але я от чомусь дуже хотів саме його спробувати. І я це зробив. У 18 років. Такого кайфу я не відчував ніколи. У мене тоді була дівчина, вона теж погодилася спробувати, але їй щось не сподобалося. Як це так може бути?? Подумав тоді я. Вона на рік мене молодша, до речі… їй тоді було 17, і чомусь мене це не разу не лякало.. Після того у нас з нею щось пішло не так. Я постійно наполягав спробувати щось новеньке, знайти своє. Ми пробували ЛСД, екстазі, МДМА, просто курили траву. І кожного разу мені доводилося її вмовляти. Так-так, я поганий, я знаю. Я просто кажучи ламав життя дівчині, ще такій юній, у якої все попереду. Ми планували з нею одружитися, вона навіть хотіла дітей, але я – ні в якому разу. Я ще такий молодий, які в біса діти?? Мене ця тема тоді дуже дратувала і спонукала скоріше чимось вмазатися. Чого не скажеш про неї… Ми почали дуже сваритися і в решті-решт розійшлися. Вона сказала мені, що мені потрібно лікування наркоманії в Луцьку знайти, наркоман довбаний… Але я її послав. На три літери. І усьо. Звичайно я зараз дуже шкодую про це. Не знаю як склалося в неї життя, але знаю що вона давно не живе в Луцьку. Сподіваюсь у неї все добре і вона більше ніколи не торкалася наркотиків..

Тим часом що робив я? Я відривався на повну під амфетамінами. І плювати хотів на все. Коли мені було 20, мій батько переїхав у Львів по бізнесу, залишивши мене самого вдома. Що я тільки не влаштовував, у мене був справжній притон. Сусіди неодноразово викликали поліцію, але мені було просто плювати. Як тоді мене пронесло я не знаю, і я почав дозволяти собі ще більше. Я постійно приводив дівчат, різних і таких, щоб за дозу давали мені. Відчував себе справжнім наркобароном, справжнім володарем життя. А насправді я був жалюгідним, я просто вбивав себе. Невдовзі про моє захоплення дізнався батько. Я й не заперечував, але пообіцяв кинути, після того як батько сказав що відвезе мене на лікування наркоманії у Львів. Яке ще лікування? Воно мені не потрібне.. Я просто хочу кайфувати від життя… Я хотів щоб від мене всі відстали. Я був досить роздратованим, коли був не під кайфом і це було помітно. В решті решт я взагалі міг з’їхати з котушок. Одну свою дівчину, ну як свою, вона не була моєю, так якась ******. Так вона якось взяла без спросу мій порошок, за що її вдарив… І не раз. Дивом просто не переламав її.. Це страшно, це жалюгідно, це просто низько, я не знаю як ще сказати.

Через рік батько все ж таки відвіз мене на примусове лікування від наркоманії у Львів. Ну тобто я типу погодився, адже він поставив умову, що забере у мене квартиру і викине на вулицю, не буде давати грошей. Мене це не влаштовувало і я погодився. Але я не вірив у все це лікування, я подумав типу мене просто закодують і все, а ми то знаєм, що всі ці кодування від наркотиків це все маячня. Ну і типу булу більш обачним на майбутнє, намагатися не попадатися. Коротше відвіз він мене на лікування наркоманії, ціна якого до речі була чимала. А чи воно того варте було? Після того як я повернувся з лікування, я не вживав наркотиків десь місяць, не більше. Потім зірвався. Ну і вже не зупинився, як ви розумієте. Грошей стало уходити все більше, батько мені стільки не міг давати, тож я подумав, що влаштуюся на роботу. І до речі, я знайшов собі підробіток віддалено, так як у мене був ноутбук, це взагалі мені тоді пощастило. Заробляв я там не багато, але так, на мінімальне вистачало. А що мені найголовніше треба було? Звісно ж наркота. Я уявіть собі, майже не їв нічого. Бувало таке, що я просто не міг їсти, мій шлунок цього не приймав. Звісно що я схуднув, і дуже сильно схуднув. Не знаю як моє серце все це витримало. Я міг вмерти майже кожного дня.

Звісно, що батько згодом дізнався, що я знову вживаю. І він придумав мені лікування наркоманії вдома. Так, це досить небезпечно, ніколи не повторюйте цього вдома! Він давав мені якісь препарати для лікування наркотичної залежності, про які вичитав десь в інтернеті. Зі мною нічого на щастя не трапилося, але ж могло! Я все одно вживав наркотики і нічого не боявся. Батькові брехав, шо я кинув, що ті таблетки мені допомогли, а сам став більш обачливішим. Спочатку я взяв собі таку стратегію, що буду вживати тільки вночі, але звичайно ж що цьому не можливо слідувати. Вживати наркотики будеш тоді, колі тобі захочеться, коли організм цього потребує і нічого з цим не зробиш. Якимось дивом я не втрачав роботу, вона мені потрібна була, тому що майже всі гроші я спускав на наркоту. Квартиру я перетворив на свинарник, себе запустив, все пішло шкереберть. І тут несподівано батько повернувся, без попередження. Застав він мене коли я ще не відійшов, не пам’ятаю від чого. То був капець. Я дорослий вже дядька, а боявся татка, і правильно робив. Батько був у мені розчарований але не кинув мене, не виженув з дому. Знов почав шукати лікування наркоманії у Луцьку, у Львові, відгуки різні читав, він мені потім розповідав, що навіть до церкви ходив… Тому що куди б він мене не відправив – мені нічого не допомагало. Я часто збігав з клінік, не міг я там бути. Поки не потрапив у «Матері проти залежностей». Це наркологічний диспансер у місті Рівне, знаходиться на вулиці Горохович А., б. 19. Батьку цей центр хтось порадив, як найкращу лікарню взагалі в Україні. Типу там таких рятували і лікували, що здавалося б неможливо… І мені там допомогли.. Я звичайно ж спочатку не хотів їхати, навіть ми тоді дуже посварилися з батьком, але все ж таки вмовив. Мене просто вже все дратувало, мені потрібна була доза, а він тут зі своїми лікарнями. Тож я все таки перед тим як їхати знайшов чим вмазатися… І на наступний день ми поїхали. До цього звичайно батько подзвонив туди, до речі якщо що, ось їхні номери: (097) 000-46-71; (099) 000-46-71.Мене швидко там прийняли і почали лікувати. Я вперше бачив таке лікування наркоманії, де до тебе відносяться особливо. До кожного відносяться особливо.. У мене навіть жодного разу за весь час перебування там не виникло бажання втікти. Зі мною працювали, мене лікували дійсно професіонали. Всі ці психологи, всі ці групові сеанси і індивідуальні бесіди, все це є чимось особливим саме тут, у цьому центрі. Мені не було там нудно, навпаки, я вперше там зміг насолоджуватися і радіти життю без наркотиків.

Там я часто згадував про ту свою дівчину, я писав на початку цієї розповіді. Я думав як вона, де вона, що вона… І багато разів уявляв собі нашу з нею зустріч, як я вибачаюся перед нею… Але нажаль поки я цього не зробив. Я все ж сподіваюся, що у неї все добре. До речі Марино, якщо ти це читаєш – вибач мене… Просто вибач. Малоймовірно що вона це побачить, ну а раптом))

І так, я закінчив за 9 місяців лікування наркоманії і повернувся  у Луцьк. На цей раз я повернувся іншою людиною, я це розумів. Я порвав усі зв’язки зі старого життя, я видалив просто їх всіх зі свого життя. Спочатку я не міг зрозуміти, у яку сторону мені рухатися, що робити далі, адже я майже нічого не вмію. Добре, що я хоч ноутбук свій не продав і можу на ньому щось робити. Повернувся у фріланс спочатку, а потім батько взяв мене до себе на роботу, у свою фірму. Зараз я там і працюю. До наркотиків я з тих пір не повертався, навіть не думав про них. Але написати свою історію життя я мав. Можливо комусь це буде поштовхом почати змінювати життя на краще. Я вірю, що кожна людина заслуговує на другий шанс. Я свій шанс не впущу!

Зараз у мене є дівчина. Я її зустрів у наркологічному диспансері в Рівному. Ми разом там лікувалися, до речі вона також їздила на лікування наркоманів у Львів куди мене батько відправляв, і теж саме – після такого лікування вона зривалася. Не знаю, чому там не хочуть нічого міняти у своєму підході до людей, до лікування залежності, адже мені є з чим порівнювати. Після лікування у «Матері проти залежностей»  я відчув, що таке справжня турбота про інших. Зараз ми з Нікою, моєю дівчиною, плануємо весілля. Але поки треба трошки назбирати ще грошей. Вона працює теж, вона адміністраторка у кафе, тож в принципі нам вистачає на життя, а там можна уже дітей планувати)) І ніколи, більше НІКОЛИ не повертатися до наркотиків. Це – смерть, уж повірте мені… Я всім людям бажаю тільки хорошого, тому раджу віднестися до цього серйозно..

На завершення, хотілося б ще раз окремо подякувати наркодиспансеру в місті Рівне «Матері проти залежностей» – ви люди з великої літери! Щастя вам і процвітання!